Характеристика героїв.Композицiйнi частини повiстi


1)Внутрішній  світ героя
a)Дитинство Iвана;-експозиція
б)Зустрiч Iвана з Марiчкою;-зав'язкя
в)Кохання Iвана та Марiчки;- розвиток дії
г)Смуток Iвана за коханою;-кульмінація
ґ)Смерть Марiчки;-розв'язка
2)Зовнішнiй світ героя
а)Одруження з Палагною;-зав'язка
б)Зрада Палагни;-розвиток дії
в)Прихiд Марiчки за Iваном;-кульмінація
г)Смерть Iвана.-розв'язка
У творі письменник зображує ніби два світи — зовнішній і внутрішній.Зовнішній світ не деталізується, більш уваги приділяється враженню героя, ніж просто реальному пейзажу.
Коцюбинський показує життя людей,які  знайшли спосіб  жити в гармонії  з природою.Такими гармонiйними людьми є  Iван Палiйчук  і  Марiчка Гутенюк.Подібне зображення зовнішнього світу через світ внутрішній і є першою визначальною рисою імпресіонізму. Iсторію одруження Івана з Палагною передано настільки стисло, що вона здається неважливою. Бо зовнішнє життя завжди поступається внутрішньому — життю душі, життю серця. Захоплення внутрішнім світом героя починає сприйматися читачем як реальний світ. У цьому полягає імпресіоністична структурність повісті — відмова від традиційного сюжету, зосередження оповіді на внутрішньому конфлікті.
Марiчка
  — Нічьо... В мене є другі... май ліпші». 
     Так зав'язалась розмова, і дівчинка вийняла цукерку й поділилась нею з Іваном. Він завагався, але узяв. «Тепер вони вже сиділи рядочком, забувши про вереск бійки... а вона оповідала йому, що зветься Марічка, що пасе вже дроб'єта (вівці)... а погляд її чорних матових очей м'яко поринав у Іванове серце...» 
«Як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу, що не видно, де пробуває милий. А як в погожу річку зазоріє небо, я му дивитись, котра зірка над полонинков — тому бачить Іванко... Тільки співати залишу». 
Витягла врешті довгий цукерок.
- Ади!Половину вкусила, а другу поважним, повним довір’я рухом подала йому.
''...Ізгадай мні, мій миленький, Два рази на днину. А я тебе ізгадаю Сім раз на годину. .."
Iван
«Мушу йти в полонину, Марічко,— сумував він заздалегідь»-щиро кохав Марiчку i сумував за неюколи йшов у найми.
«Вже його зірка ледве тримається в небі, готова скотитись. Бо що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт... нетривке й дочасне». 
«Чи кохав він Палагну? Така думка ніколи не займала його голови». Іван був ґаздою, Палагна — доброю ґад-зинею, і хоч не було в них дітей, так була худоба — чого ще треба? 
 «Гірське повітря прополоскало груди, хочеться їсти. І як самотно! Стоїш тут маленький, як бадилина у полі. Під ногами зелений острів, що його обливають блакитні води далеких гір. А там, по суворих диких верхах, десь у безводах, в безслихах, гніздиться всяка мара, ворожа сила, з якою тяжко боротись. Лиш одно — сокотися...» 
«Худий, зчорнілий, багато старший од своїх літ, але спокійний. Оповідав, що пастушив на угорському боці. Ще з рік отак походив, а відтак оженився. Треба ж було ґаздувати»
Палагна

«Палагна була з багацького роду, фудульна [горда, пихата, зарозуміла], здорова дівка, з грубим голосом й воластою шиєю .Любила вона багате, пишне вбрання, але була добра ґаздиня і помагала у щоденних турботах чоловікові.». 
 До нього прибігла Палагна, сяяча, як сонце, і з турботним питанням: «Цитобі, Юрочку, не сталось чого лихого?..» І з того дня вона стала «любаскою» Юри. 
«Так йшло життя худоб'яче й людське, що зливалось докупи, як два джерельця у горах в один потік». 
   Хима
«Чого вона тільки не виробляла, ота родима відьма! Перекидалась у полотно, що біліло смерком попід лісом, повзла вужем або котилась горбами прозорим клубком. Спивала, нарешті, місяць, щоб було темно, як йде до чужої худоби. Не один присягався, що бачив, як вона терницю доїть: заб'є у неї чотири кілки, неначе дійки,— і надоїть повну дійницю». 
Юра
«Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар [злий дух, чаклун]. У своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров'я маржинки й людини, його боялись, але потребували всі».
 «Він був могутній, потужний, все знав. Од його слова гинула зразу худоба, сохла й чорніла, як дим, людина, він міг послати смерть і життя, розігнать хмару і сперти град, вогнем чорного ока спопелить ворогів і запалити в жіночому серці кохання. Він був земним богом, той Юра, що хтів Палагни, що простягав по неї руки, в яких тримає світові сили». 
Микола
   Микола був сиротою і виріс у полонині. «Плекали мя вівці»,- говорив він про себе, пригладжуючи непокірні кучерики.

Комментариев нет:

Отправить комментарий