1)Дитинство Іванка: «Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Виплеканий дивовижною і таємничою природою Гуцульщини, ріс він розумним і допитливим хлопцем. Але був не такий, як усі діти: «Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить». Щось незрозуміле для оточуючих ховалося в його очах, таке, що і мати відвертала від нього очі. Іноді їй здавалося, що це не її дитина, а «бісеня». ... Збирав малини, пукав з листочків, робив свистілку, або пищав у травинку, намагаючись вдати голоси птахів та всі ті згуки, що чув у лісі. Ледве помітний в лісовім зелі, збирав квітки і косичив ними свою кресаню (бриль), а утомившись, лягав десь під сіном, що сохло на остривах, і співали йому до сну та й будили його своїм дзвоном гірські потоки»
2)Іванко-підліток: «Коли Іванові минуло сім літ, він вже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Всякі злі духи заповнюють ліси, провалля, хати й загороди чигають на християнина або на маржину, щоб зробити їй шкоду. Не раз, прокинувшись уночі, серед ворожої тиші, він тремтів, сповнений жахом. Весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна»
3)Юність Івана: «Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки. Холодно було і мороз йшов поза шкуру, коли вилітали перші свистячі згуки»
4)Палійчук після одруження: «Не був жадний багатства — не так гуцул жиє на світі, саме плекання маржинки сповняло радістю серце. Як дитина для мами — такою була для нього худібка. Весь час, всі думки займала турбота про сіно, про вигоди маржинці, щоб не заслабла, щоб хто не зурочив, щоб вівці щасливо котились, а корови уположались»
5)Іван після зради Палагни: «Всі його клопоти і турботи, страх смерті, Палата і ворожий мольфар — все кудись щезло, все одлетіло, наче ніколи нічого не було. Безжурна молодість й радість знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих і самотніх, що навіть лісовий шепіт не міг вдержатись там та спливав у долину шумом потоків»
3)Юність Івана: «Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки. Холодно було і мороз йшов поза шкуру, коли вилітали перші свистячі згуки»
4)Палійчук після одруження: «Не був жадний багатства — не так гуцул жиє на світі, саме плекання маржинки сповняло радістю серце. Як дитина для мами — такою була для нього худібка. Весь час, всі думки займала турбота про сіно, про вигоди маржинці, щоб не заслабла, щоб хто не зурочив, щоб вівці щасливо котились, а корови уположались»
5)Іван після зради Палагни: «Всі його клопоти і турботи, страх смерті, Палата і ворожий мольфар — все кудись щезло, все одлетіло, наче ніколи нічого не було. Безжурна молодість й радість знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих і самотніх, що навіть лісовий шепіт не міг вдержатись там та спливав у долину шумом потоків»
Образ Івана Палійчука — це образ людини, для якої кохання найголовніше в житті, яка утверджує любов як джерело духовності. Незважаючи ні на що, Іван в душі до кінця залишився вірним своєму коханню і навіть загинув з думкою про Марічку. Надiлений поетичною душею.Свiт гiр ,лiсiв , рiчок для нього близький i зрозумiлий.У ньому та гармонiя, якої бракує людському суспiльству.Автор переконує читача, що природа її поезiя i краса породжують любов.
Комментариев нет:
Отправить комментарий